Вилетіли з хати доньки та сини.
В парах в’ють гніздечка власні помаленьку.
Та ніяк не звикну я до тишини.
Прабабусі кажуть: «Звикнеш потихеньку».
Ось заплющу очі: Бачу малюків.
Бігають, стрибають по усіх кімнатах.
Затуляю вуха: чую сміх і спів.
А отямлюсь: тиха, спорожніла хата.
Якби повернути той прекрасний час,
Я б ним дорожила більше всіх достатків.
Кожен ранок, любі, цілувала б вас,
Кожну ніч шептала б: «Дорогі малятка.»
На сумління тисне каменем вина.
В пам’яті кружляють, мов ворони, фрази:
«Діти, дайте спокій!» «Що за дивина?!»
«Може зробиш сам, не скиглячи й відразу?!»
На стіні годинник стогне: "Чик. Чик. Чик..."
Обріза секунди вперто від години.
Тут був черевичок, потім – черевик.
В нас росла сімейка, а тепер – родина.
Вилетіли з хати доньки та сини.
Власні в’ють гніздечка дружно, галасливо.
Вам колись звикати теж до тишини.
Тож цінуйте часом і живіть щасливо.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ти кажеш що ніяк не звикнеш до тишини... то ще на роботу ходиш... а що буде, як Бог дасть дожити до пенсії?!...(Звикнеш до того часу!) Комментарий автора: Вєра, вірш майже автобіографічний. Сашко ж ще з нами. Але тишина так сильно відчувається.
Проповеди : О дне и часе... не знает... - Сергей Сгибнев Стиль изложения и манера письма, безусловно, покажутся непривычными и, возможно, не вдруг постигается смысл написанного. Но наберитесь терпения. И как после восхождения на высокую гору, открываются неописуемые красоты горной страны, так и по прочтении Послания, дошедшего до нас из глубины веков, откроются нам невыразимые высоты и глубины мудрости. То самой Мудрости, что "была при Нем художницею, и была радостью всякий день, веселясь пред лицем Его во все время" (Прит.8:30).
А по окончании прочтения, обратите внимание на дату написания....
И задумайтесь... С Богом!!!
