знаю твои дела; ты носишь имя, будто жив, но ты мертв.
Я на сцене стою, но как будто пустыня лежит предо мной
Вижу множество глаз, но внутри пустота
Надрываясь пою, возмущаю пространство хрипящей волной
Но что толку от фраз, коль в сердцах глухота
На колени паду ! Со слезами мольбу вознесу
Боже, я как в аду ! Твою церковь в молитве несу
О сердечный гранит разбиваются с треском скрижали с небес
Но толпа всё сильней прославляет тельца
Вновь Спаситель стоит, Тот что умер за церковь и в славе воскрес
Умоляет о ней Всеблагого Отца
На колени паду ! Со слезами мольбу вознесу
Боже, я как в аду ! Твою церковь в молитве несу
Ещё тлеют угли. Полыхнёт то один то другой огонёк
Заставляя дрожать полуночную тьму
Боже Духа пошли, пусть опять заалеет духовный восток
Продолжаю кричать я Христу своему.
На колени паду ! Со слезами мольбу вознесу
Боже, я как в аду ! Твою церковь в молитве несу
Комментарий автора: знаю твои дела; ты носишь имя, будто жив, но ты мертв.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 1267 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
